
Я сижу на своём древнем ноуте, запыленном и потрёпанном, и решил сделать небольшой рассказ. Тут не только про наркотики, но и про весьма неплохой магазинчик корейской косметики, который я открыл пару лет назад. Знаете, такие вот комплекты событий, которые могут произойти только со мной, наркоманом-гопником.
В общем, всё начиналось с того, что я решил закупить закладки, так сказать, продолжить старую традицию. Отправился я к своему поставщику, парню из соседнего двора, которого все знали как Жополиз. Так вот, Жополиз был парнем, который всегда имел связи и завязки. Он знал, где искать качественные закладки, и всегда держал меня в курсе. Заглянул я к нему в подвал, и встретил его, как и полагается, с вечнозагадочной улыбкой на лице.
- Ну, дружище, что там новенького? - спросил я Жополиза, уже немного подкумаривавшего от очередной дозы.
- Есть у меня что-то интересное, - ответил он, доставая из кармана маленькую белую бумажку. - Обрати внимание на это.
Я развернул бумажку и увидел знакомый рисунок - маленький пунктирный квадратик.
- Что это? - спросил я, недоумевая.
- Это морфин, братан. Новый товар, который пришел ко мне в наличии совсем недавно. Обожги его, и тебе откроется новый мир, - сказал Жополиз, сияя глазами прописных наркоманов.
Я облизал губы, оценивая возможности нового товара. Но в голове у меня мелькнула другая идея.
- Слушай, Жополиз, - начал я, - у меня есть отличное предложение для тебя. Я хочу открыть магазин корейской косметики. Ты можешь помочь мне с финансированием?
- Какого черта? - Жополиз улыбнулся, - Ты ведь всегда сидишь на стрелке, а теперь вдруг хочешь открыть магазин. Какая связь?
- Ну, дружище, - рассказал я, - когда-то давно я скипнул не очень удачную партию леда, и спёртые деньги я решил вложить в корейскую косметику. Ну, и так получилось, что я начал торговать ей. Люди полюбили мои товары, и теперь я хочу открыть настоящий магазин.
- Странная история, - задумчиво проговорил Жополиз. - Но я верю в тебя, братан. Я дам тебе немного денег на развитие твоего дела. Ну а морфин, конечно, неси мне.
И так я стал счастливым обладателем не только закладок, но и финансирования для своего будущего магазина. Вскоре я нашел подходящее помещение, сделал ремонт своими руками, и открыл «Косметику-Упс-Лала». Название было выбрано случайно, но это только придало ему шарма.
Дверь магазинчика открылась, и туда вошла молодая девушка в стильной одежде. Она заинтересованно осмотрелась и направилась ко мне.
- Привет, - сказала она с улыбкой, - меня зовут Лиза. Я слышала, что здесь можно найти лучшую корейскую косметику в городе.
- Привет, Лиза. Да, тут у нас самый широкий выбор. Выбирай на здоровье, - ответил я, не скрывая гордости.
- А что это у вас за флакончик? - спросила Лиза, указывая на дополнительную полку с необычной жидкостью.
- Это у нас кислота, ЛСД, - объяснил я. - Очень популярный товар, если интересно.
Лиза нахмурилась, но все же решила рискнуть.
- Хорошо, дайте мне этот флакончик, - сказала она с улыбкой, - и еще пару средств для лица.
Я посчитал их, сделал скидку и протянул ей пакетик с покупками.
- Надеюсь, ты останешься довольной, - сказал я, провожая Лизу взглядом.
Как оказалось, Лиза стала постоянной посетительницей моего магазина. Она рассказала о моих товарах своим подругам, и вскоре к нам стали обращаться все больше и больше людей. Бизнес шёл в гору, и я был счастлив. Но постепенно, я заметил, что Лиза начала меняться. В её глазах появились тени истощения, она стала ходить в одежде все меньшего размера, и её руки покрылись пугающими синяками.
- Лиза, что с тобой? - спросил я однажды, когда она пришла в магазин.
Она погрустнела и промолчала.
- Ты что-то принимаешь? - продолжил я настаивать.
- Фен… - прошептала Лиза, - Я принимаю фен.
Это был удар для меня. Я не хотел, чтобы мой магазин связывался с наркотиками. И я решил, что пора отказаться от морфина и кислоты.
- Лиза, - сказал я, - я закрываю эту полку. Нельзя продавать людям то, что им вредит.
Она смотрела на меня смущенно, но понимающе.
- Спасибо, - сказала Лиза, - я надеюсь, ты примешь правильное решение.
Я решил помочь Лизе. Лиза стала моей помощницей и уверенно рассказывала людям о своем опыте и как она смогла выбраться из подобной ситуации. Я совершил ошибку, открывая магазин наркотиков, но я исправился и нашел новую цель.
Так что, ребята, помните, что даже самые темные времена могут стать отправной точкой для положительных перемен. Важно принять свою ошибку и идти вперед, чтобы стать лучше. Будьте сильными и не дайте власти наркотикам войти в вашу жизнь.
Але, братани, я вчора таке прикольне пригода підкидав. Закладки, бошки, марки – все було на висоті!
Так от, зранку я прокинувся з таким кіром життєвим, що аж бридко. Цілий тиждень здер від праці на одній сигареті, але цього разу вирішив змінити ситуацію. Їду на виставку мистецтв, а там буде все, що треба – море коноплі, зелья та забагато бомби. Ідея перебувати у стані відруба була просто неймовірна.
Вдягся я круто – кепка, величезні сонцезахисні окуляри та широка рубашка з написом "Наркоман комік". Так, братишка, вдягнувся, як справжній бородатий наркоман.
Прибув на виставку, і вже одразу почув, що тут буде вечірка на повну катушку. Заходжу всередину і бачу – вся толпа ще з дірками в тілі від вечірніх пригод. Тут і марки, і бошки, і закладки – краснісінько гуляють попарно. Ну, подумав я собі, треба розшевелити людей, щоб голову закружило від забави. Підійшов до локації зі сміхом і почав уліткувати незнайомців.
Один тип таки виглядав як наркоман. Одягнутий в білі штани, які зовсім не прикривали його нижню половину, та в червону рубашку з піратським черепом. Людилося, що він вмер від недостатку сонця. Але, як я зрозумів згодом, це був лише його стиль одягу.
- Вітаю, мій друже! – закричав я з усього горла. – Ти тут, щоб попарити свою голову сміхом?
Тип поковиркався та відповів:
- Привіт, мандрівнику сміху! Точно, що саме роблю. А ти? Звідки прийшов, цей аматор веселощів?
А я йому:
- Так-то тільки завітав з мого підвідомого світу. Мене звуть наркоман комік, і я всюди, де весело.
Тут наш ведучий оголосив, що починається сценка, в якій головними героями будуть мистецтво та марихуана. Щоб привернути увагу, я взяв сигарету та запалив її. Вважаю це таким своєрідним символом вибуху сміху. У руках у мене пливла гаряча кава, яку я посипав коноплею. Запаривсь вона, шо бошки летіли в розлогім сюжеті. Це був мій шоу! Усі з задоволенням дивилися.
Після вистави я зійшов з сцени і спробував закінчити свою закладку. Але тут на мене наскакує хлопець зі стайлішними та кривулями бровами.
- А як тобі наша вистава, нарко-клоуне? – кинув мені він. – Ти її зісрал на всю аудиторію!
А я засварив його:
- Що ти шеймишся, чувак? Я входив у роль наркомана коміка і робив свою справу. Це крута справа, зрозуміло?
Такі справи, братани, бувають з нашими справами. Ще наслідки бувають. Ось цей хлопець, наркодилер, гасив мені божевільну перемогу над репутацією. Просто фарбував мене в світлий колір. Щось типу: "Дивіться, як цей нарко-клоун залишився без роботи!"
Але я не здався. Пішов до нього і склав йому гортань на пішість. Недільник-то він втримався. Закинув пару фраз про те, як він хороший репродуктивний орган і може показати себе на всіх сторонах. Опинився його кайф: "О, наркоман комік, поціновує тілесні насолоди моїх вистав!". Чудово, сміх на сцені протягом 10 хвилин. А потім я відчепив його штани та попросив віншувати мені мою репутацію.
Він злагодився, і ми знову повернулися на виставку, де всі сиділи, шо відрублені та мундирні від мого шоу. Продовжили знов шеймити, але вже з іронією від наших подій. До мене йшла неприцьержена.
- Оце тобі чесний пропозицію, чуваче, – каже вона. – Ми проводимо акцію "Сміх у всіх сферах життя". Давай братимемо у тебе хороші шоу на вулиці, на території виставки. Що скажеш?
І я відповідаю:
- Зате коли я буду робити шеймить, тоді буду спати в отрубі. Давай, гарна пропозиція. Нехай сміх змінює світ.
Таким чином, я зустрів старого знайомого, який мене оцінює. Чули гарну музику, познайомилися з багатьма цікавими людьми. Дуже класно було бути на тій виставці. Адже для мене, як для наркомана коміка, це був справжній наркотик для душі.